Я попросила читачів інстаграму допомогти написати статтю про свою діяльність. Питання виявились настільки ємними та різнобічними, що склалися у повноцінне інтерв’ю. Єдине, що я в них змінила, це форму звернення на «ти». Так, ніби я сиджу просто навпроти. Поговоримо.
Як почалася твоя історія з парфумерією?
Коли замислююсь як мене, людину свідомо уникаючу всього ароматизованого, занесло у парфумери, розумію, що це сталося цілком природно. Я завжди відчувала аромати сильніше, ніж більшість людей. Вони були для мене способом описати світ, коли бракувало слів. Моя памʼять здебільшого складається з запахів та кольорів, а не з подій чи розмов. Ця надчутливість є благословенням і прокляттям водночас. Запахи перевантажують мене, та під час пандемії я отримала унікальну можливість залишитись наодинці тільки з тими, які я оберу сама, і я стала скуповувати ароматичну сировину, яку тільки знаходила. А потім розчинилася у цьому. В якийсь момент я зрозуміла, що не просто відчуваю — я хочу говорити мовою запахів. Так народився блог «Марджі не робить парфуми», де я нотую свої думки та відкриття по цей час.
Чи був момент, коли ти зрозуміла: «це воно»?
Так. Чудово памʼятаю, як зловила себе на тому, що ходжу колами, рознюхуючи черговий експериментальний акорд, вголос описую свої відчуття і сміюсь. У порожній кімнаті. Коли я це усвідомила, просто заплакала, бо вже давно не відчувала настільки сильних емоцій.
Які були страхи і як ти їх подолала?
Страх зʼявився вже тоді, коли вирішила працювати офіційно. Чи впораюсь? Чи витягну фінансово, адже це дуже затратна справа. Я добре знаю свої сильні і слабкі сторони. У здібностях сумнівів не маю. Та без гену комерції навіть генії сидять голодні. Мені є про кого піклуватися, то ж страх і досі присутній.
Чи важко працювати на українському ринку?
Важко. Ринку, як такого, не існує. А ні ринку, а ні виробництв, а ні матеріалів, а ні публічності. Єдине джерело інформації про нас – парфумерів – це блогери та парф захоплені люди, які діляться враженнями, розповідають, тицькають флакончики під ніс знайомим, пересилають один одному відливантики, витрачаючи на це власні кошти. Святі люди, що б я без них робила)). Парфумери як ті Масони. Ніхто не знає, що ми існуємо, а ми існуємо. Чи ні?))
Україна і війна. Наскільки ця реальність впливає на твої аромати?
Я не можу творити поза цим. Війна змушує розставляти пріоритети, вчить не відкладати на «потім», його може не статися. Але найбільшим рушієм є страх втратити те, що я ціную безмежно. Тому несамовито поспішаю закарбувати всі ті речі — місця, спогади — у ароматах, поки є можливість.
Як ти запаковуєш спогади у парфуми?
Ще до початку роботи я вже знаю як буде звучати аромат. Не метафорично, я буквально тримаю аромат у голові, вдихаю та відчуваю його. Потім виокремлюю домінанти, намагаюсь описати їх словами і розкласти на складники. Наприклад, працюючи над парфумами Mama Earth, де зображений серпневий степ, я уявляла цілком конкретне місце. Я виросла там, тому памʼятаю як воно пахне у будь-який період за будь якої погоди. Потім починається дослідження матеріалів, робота над формулою, пошуки відповідної сировини і години лабораторної роботи.
Як розумієш коли зупинитися?
Коли аромат на блотері співпадає з ароматом у голові.
Що відчувала, коли створила свій найперший парфум?
Захват і розгубленість. Я обіцяла собі, що випущу аромат у світ якщо його звешу. То ж це був момент усвідомлення змін.
У твоїх формулах є баланс між натуральним і синтетичним. Як ти вирішуєш, де має закінчитися природа і початися лабораторія?
Для мене це не кордон, а діалог. Натуральне дає душу, синтетичне тіло, силу, нюанси. З рештою, моя мета завжди одна – передати задум. Чим ширша палітра, тим вільніше я себе почуваю. Обмежуюся тільки етичними та безпековими міркуваннями.
Хто твій ідеальний носій? Ти створюєш для конкретної людини чи для уявного персонажа?
Я не малюю портретів. Лише створюю простір, у якому хтось може впізнати себе. Або не впізнати, це теж ок.
Чи хотіла б ти попрацювати на відомий бренд, чи свобода важливіша?
Звісно важливіша. Та і бренди нічого не втрачають, адже я абсолютно не годжуся для індустрії.
Які бренди ти вважаєш найближчими до свого?
Diptych, L’Artisan Parfumeur. Мені дуже імпонує баланс між природною акварельністю і новаторством.
Деякі матеріали забороняються IFRA. Як ти ставишся до цих обмежень?
З сумом і з іронією. З одного боку, це безпека. З іншого – це обмеження мистецтва. Я думаю, що хороший парфумер завжди знайде спосіб сказати своє, навіть коли йому прибирають фарби з палітри.
Які в тебе хоббі?
О, це тема на окремий допис. Перелічу лише те, що супроводжує мене найдовше:
Живопис і прикладне мистецтво. Завжди були і залишаються моєю медитацією.
Рослини. До народження сина в нашій маленькій квартирі-студії було понад 300 рослин. І мова не про дрібні фіалочки, а про тропічні листяні “конячки”, гігантські папороті, ліани, дерева, навіть банан. І, так, пересуватися по дому можна було тільки з мачете)).
Медицина, нейробіологія, психіатрія, астрофізика та квантова механіка. Це просто мої спец інтереси з дитинства. За день до пологів, коли я від болю не могла рухатись, мене заспокоювала не музика з шумом океану, а лекція по кваркам)).
І фотографія – єдиний спосіб дозволити іншим побачити світ крізь мої очі. Просто люблю це.
Розкажи випадок чи спогад повʼязаний з ароматами?
Я живу у маленькому містечку, обрамленому Дніпром і лісом. У дитинстві ми сімʼєю часто ходили у заповідник. В грибах не розбиралися, пікніків не влаштовували, просто гуляли. Я не могла надихатись тим ароматом і так хотілося взяти його із собою. Памʼятаю як уявляла, що беру банку і зачерпую повітря. І мріяла, що одного дня хтось винайде пристрій, який би консервував запахи. Бо якщо це так важливо (мені здавалося всім), то точно дослідження на цю тему ведуться. І тоді я зможу зібрати власну колекцію із запахами улюблених місць. … Не дочекалася.
Цікаво те, що цей сюжет сплив у спогадах вже коли була парфумеркою.
Якщо б твої парфуми могли говорити, що б вони сказали про тебе?
Тільки не про мене. Я б хотіла, щоб вони розповідали вам про вас. Чіпляли за живе, витягували на поверхню приховане, розвертали вас обличчям до себе. Моя історія закінчується тоді, коли ви натискаєте на розпилювач. Далі вона стає вашою.
Що для тебе парфумерія?
Ідеальне запитання на завершення. Коли я лишень починала, я б відповіла, що роблю це суто для себе. І не засмутилася б якби у моїх роботах бачила сенс тільки я. Але люди почали писати повідомлення і це не було схоже на відгуки до парфумів. Я почула стільки зворушливих особистих історій, спогадів і переповнених емоціями слів, на які навіть не сподівалася. І відчула, що можу по справжньому торкатися чиїхось світів. Це безцінно. То ж, незважаючи на те, що я майже нічого не знаю про світову парфумерію, я відчуваю себе його частиною. Тут моє місце.